3 царстваў 20 разьдзел

Трэйцяя кніга царстваў
Пераклад Яна Станкевіча → Біблія Скарыны (Бразгуноў)

 
 

І Вен-Гадад, кароль Арамскі, зьбер усе войска свае, і зь ім былі трыццаць два каралі, і коні і цялежкі, і ўзышоў, аблёг Самару, і ваяваў зь ёю.
 
Вен-Адав же, царь Сирский, собрал все войско свое, и тридцеть и два цари с нимъ, возы ихъ и конники их, и иде воевати на Самарию, и облагоша ю.

І паслаў паслоў да Агава, караля Ізраельскага, да места,
 
И послалъ естъ послы къ царю Ахаву во градъ,

І сказаў яму: «Гэтак кажа Вен-Гадад: "Срэбра твае а золата твае — мае яно, і жонкі твае і найлепшыя сынове твае — мае яны"».
 
глаголя: «Сия усказал к тобе Вен-Адавъ: “Сребро твое и злато твое мое естъ; жены твои и сынове твои красъныи мои суть”».

І адказаў кароль Ізраельскі, і сказаў: «Хай будзе подле слова твайго, спадару мой каролю: я а ўсе мае — твае».
 
Отвеща же имъ Ахавъ, царь Ізраилев, и рече: «По словеси твоему, господине мой царю, твой есмъ азъ и твоя суть вся, яже имам».

І зьвярнуліся паслы, і сказалі: «Гэтак кажа Вен-Гадад, кажучы: "Я паслаў да цябе, кажучы: ’Срэбра свае а золата свае а жонкі свае а сыноў сваіх імне аддай’;
 
Тогда опят удругое навратившеся послы къ Ахаву и молвиша ему: «Тако глаголеть царь Вен-Адавъ, онже послалъ насъ естъ к тобе: “Злато твое и сребро твое, жены твое и сыны твоя даси мне”.

Дзеля таго я заўтра, на гэты час, прышлю да цябе слугаў сваіх, каб яны перагледзелі дом твой а дамы служачых пры табе, і ўсе дрыжонае ў ваччу тваім яны ўхопяць рукамі сваімі, і возьмуць"».
 
Сего для за утра в сей же час пошлю к тобе рабы своя, да бы согледали домъ твой и домы слугъ твоих, и все, еже полюбится имъ, поберуть и принесуть ко мне».

І згукаў кароль Ізраельскі ўсіх старцоў зямлі, і сказаў ім: «Ведайце ж і глядзіце, ён шукае ліха; як ён паслаў да мяне па жонкі мае а па сыноў маіх а па срэбра мае а па золата мае, я яму не адмовіў».
 
И позва царь Ізраилев всехъ старейшинъ земли и рече к ним: «Пилне согледайте и видьте, иже причины ищеть на нас, послалъ убо ко мне по моя жены и по сыны, и по злато, и по сребро, и не возбраних ему».

І сказалі яму ўсі старцы а ўвесь люд: «Ня слухай а не гадзіся».
 
И рекоша къ царю старейшины Ізраилевы и вси людие: «Не послушай его в томъ и ни призволяй ему».

І сказаў ён паслом Вен-Гададовым: «Скажыце спадару майму каралю: "Усе, праз што ты прыслаў першы раз да слугі свайго, я зраблю; але гэтага зрабіць не магу"». І пайшлі паслы, і прынесьлі яму слова ізноў.
 
Тогда отвеща Ахавъ посломъ Вен-Адавовым, глаголя: «Рците господину моему царю: “Вси речи, о нихже присылал еси ко мне первей, учиню, сего же не могу учинити”». И навратившися, послы поведели суть вся слова сия господину своему.

І паслаў да яго Вен-Гадад, і сказаў: «Гэтак хай зробяць імне багове, і яшчэ дададуць, калі пылу Самарскага стане па жмені ўсім людзём, каторыя ля ног маіх».
 
И взказа Вен-Адав: «Сие да учинят мне бози мои и сие да приложать, еже не достанется персти, иже ест около Самарии-града, каждому з горсть людем моим, ониже со мною суть».

І адказаў кароль Ізраельскі, і сказаў: «Скажыце: "Хай ня хваліцца паперазуючыся, як расьперазуючыся"».
 
Отвеща же царь Ізраилев и рече: «Да не хвалится идущій на бран, яко той, иже победил ест».

Пачуўшы гэтае слова, Вен-Гадад, каторы піў разам із каралямі ў буданох, сказаў слугам сваім: «Ладзьцеся!» І яны зладзіліся супроці места.
 
И бысть, егда услышал Вен-Адав слова сия, пияше бо вино и цари, иже беша с ним, въ шатрех своих, и рече воемъ своим: «Обляжите градъ». И облягоша и.

І вось, адзін прарока дабліжыўся да Агава, караля Ізраельскага, і сказаў: «Гэтак кажа СПАДАР: "Ці бачыш гэтае вялікае зборышча? Вось, Я сядні дам яго ў руку тваю, і будзеш ведаць, што Я — СПАДАР"».
 
И се, пророкъ единъ приступивъ ко Ахаву и рече: «Сие глаголеть Господь: Воистинну видел еси все множество сее великое. Се, Азъ предам е днесь в руце твое, абы познал есь, яко Азъ есмъ Господь».

І сказаў Агаў: «Кім?» Ён сказаў: «Гэтак кажа СПАДАР: "Маладзёнамі валаскіх кіраўнікоў"». І сказаў: «Хто павядзець бітву?» Ён сказаў: «Ты».
 
И рече Ахавъ: «Ким предасть?» Отвеща ему пророкъ: «Сие глаголеть Господь: Отроками князей странъ сихъ». И рече царь: «Кто жъ пакъ зачнеть бой?» Он же рече: «Ты».

Ён палічыў маладзёнаў валаскіх кіраўнікоў, і знайшлося дзьвесьце трыццаць двух; просьле палічыў увесь люд, усіх сыноў Ізраелявых, сем тысячаў.
 
Тогда сочте Ахавъ отроки князей стран и знайде их числом двесте тридесеть и два. И потом сочте всех сынов Ізраилевых, и бе их седмъ тысещей, и зыйдоша к бою ополудни.

І яны выступілі ў палудзень. Вен-Гадад жа ўпіўся ў буданох разам із каралямі, трыццаць двума каралямі, што памагалі яму.
 
Вен-Адав же пияше вино и упися в шатре своемъ, и царей тридесеть и два с ним, иже пришли были ему на помощь.

І выступілі ўперад маладзёны валаскіх кіраўнікоў. І паслаў Вен-Гадад, і наказалі яму, кажучы, што людзі вышлі із Самары.
 
Тогда идоша напред отроци князей стран. И возвестиша сее царю Вен-Адаву, глаголюще: «Мужи суть вышли із Самарии».

Ён казаў: «Калі дзеля міру вышлі яны, то схапіце іх жывых; і калі на вайну вышлі, вазьміце іх жывых».
 
Он же рече: «Идуть ли семо о мире, поимайте их живых, пакли же идуть к бою, теже поимайте их живых».

І вышлі зь места маладзёны валаскіх кіраўнікоў, і войска, што за імі.
 
Идяху же отроци князей странъ к бою напред и людие Ізраилевы за ними.

І паразіў кажны мужа свайго; і ўцяклі Арамляне, і пагналіся за імі Ізраяляне. І ўцёк Вен-Гадад, кароль Арамскі, конна з коньнікамі.
 
И забилъ единый кажный мужа, споткавшегося с ним. И побегоша Сиряне, и гониша их людие Ізраилевы. И утече Вен-Адавъ, царь Сирский, на кони с конники своими.

І вышаў кароль Ізраельскі, і паразіў коні й цялежкі, і зрабіў ув Араме вялікую паразу.
 
Изыйде же царь Ізраилев и порази вся возы и кони ихъ, и сказил землю Сирскую язвою великою велми.

І падышоў тый прарока да караля Ізраельскага, і сказаў яму: «Пайдзі, мацуйся, і ведай, і глядзі, што табе рабіць; бо за год кароль Арамскі ўзыйдзе супроці цябе».
 
Тогда приступивъ пророкъ къ царю Ізраилеву и рече: «Иди, и укрепися, и поразумей, что имаши чинити, понеже другаго лета приидеть на тя царь Сирский».

А слугі караля Арамскага сказалі яму: «Багове іх ё Багове гораў, затым яны дужшыя за нас. Але ваюйма зь імі на раўніне, і напэўна будзем дужшыя за іх.
 
Слузи пакъ царя Сирскаго молвиша къ царю своему: «Бози горъ суть бози их, и протожъ поразиша насъ; сего ради лепей ест нам битися с ними на ровнинах, и тако поразимо е.

Дык во што зрабі: аддаль каралёў кажнага зь месца ягонага і пастанаві вайводцаў на іх месца;
 
Ты же, царю, учини сице: отдали всехъ царей от войска твоего и постави князей въ место их,

І налічы ты войска сабе толькі, колькі пала ў цябе, і коні, колькі было коні, і цялежак, колькі было цялежак; і будзеш ваяваць ізь імі на раўніне, і напэўна будзем дужшыя за іх». І паслухаў ён голасу іх, і зрабіў гэтак.
 
и собери паки число воинъ на место тыхъ, ониже избиты суть, и кони, и возы, якоже прежде имелъ еси. И воеватися с ними будешъ на ровнинахъ, и узришъ, иже поразимы е». И уверил ест царь совету их, и учинил тако.

І сталася за год, што Вен-Гадад палічыў Арам і ўзышоў да Афеку, ваяваць із Ізраелям.
 
Внегда же было по едином лете, сочте царь Вен-Адав войско свое сирское и иде въ Афетъ битися с людьми Ізраилевыми.

Палічаны былі сынове Ізраелявы і, запасшыся емінаю, пайшлі наўпярэймы ім. І разьлягліся сынове Ізраелявы табарам супроці іх, бы дзьве невялікія стады козаў, а Арамляне напоўнілі зямлю.
 
Сынове теже Ізраилевы, съчетъшися и набравши стравы, вышли суть и положилися з войскомъ своимъ противу имъ, яко две стаде мале козъ; Сиряне пакъ везде наполнили были землю.

І дабліжыўся чалавек Божы, і казаў каралю Ізраельскаму, і сказаў: «Гэтак кажа СПАДАР: "За тое, што Арамляне кажуць: ’СПАДАР ё Бог гораў, а ня Бог далінаў’, Я ўсе гэта вялікае зборышча дам у руку тваю, і будзеце ведаць, што Я — СПАДАР"».
 
Тогда приступивъ единъ мужъ Божий къ царю Ізраилеву и рече к нему: «Сия глаголеть Господь Богъ: Понеже глаголаша Сиряне: “Бог горъ естъ богъ ихъ, и не естъ богъ долинъ”, сего ради, се, Азъ предам все множество сее в руце твое и увеси, яко Азъ есмъ Господь».

І аблягалі адны адных сем дзён. І было на сёмы дзень: пачалася бітва; і паразілі сынове Ізраелявы сто тысячаў пяхотных Арамлян за адзін дзень.
 
Тогда за седмъ дней справовалися обои к бою едини противу другимъ. И въ седмый день сталася естъ битва, и убиша сынове Ізраилевы в той день Сирянъ сто тысещей мужей пешихъ.

І ўцяклі засталыя ў места Афек. І павалілася сьцяна на засталых дваццаць сем тысячаў чалавекаў. А Вен-Гадад уцёк, і прышоў да места, і бегаў з пакою да пакою.
 
Кои же пакъ еще были остали от Сирянъ, сии убежаша во Афетъ-градъ. И паде стена градоваa на двадцеть и на седмъ тысещей людей, ониже были остали по битве. Тогда Вен-Адавъ, царь Сирский, утекая, прибежа во градъ и внииде в комору, иже бе внутри во храмине.

І сказалі яму слугі ягоныя: «Вось, мы чулі, што каралі дому Ізраелявага — каралі міласэрныя. Дазволь жа нам узлажыць зрэб’е на сьцёгны свае і паварозы на галавы свае, і выйдзем да караля Ізраельскага; можа ён захавае душу тваю».
 
И рекоша к нему отроци его: «Се, слыхивали есмо, иже цари Ізраилевы суть милостиви; протожъ, въземши вретища на бедра наша и повразы на главы наша, подьмо къ царю Ізраилеву, еда како слютуется над нами и спасет душа наша».

І паперазалі яны зрэб’ям сьцёгны свае, і ўзлажылі паварозы на галавы свае, і прышлі да караля Ізраельскага, і сказалі: «Слуга твой Вен-Гадад кажа: "Хай жа жывець душа мая"». Тый сказаў: «Ён яшчэ жывы? ён брат мой».
 
И припоясаша тогда вретищами бедра своя, и возложиша повразы на главы своя, и приидоша къ царю Ізраилеву, глаголюще: «Рабъ твой Вен-Адавъ молвить к тобе: “Молю ти ся, царю, да будеть жива душа моя”». И рече царь Ізраилевъ: «Ащели еще живъ братъ мой естъ?»

Людзі гэтыя варажылі гэта на добрае, і пабарзьдзілі, і падхапілі гэта ад яго, і сказалі: «Брат твой Вен-Гадад». І сказаў ён: «Пайдзіце да яго й вазьміце яго». І вышаў да яго Вен-Гадад, і ён узьвёў яго на цялежкі.
 
И они взяли тое за доброе знамение, и поспешивши, ухопили из усть слово его и рекли суть к нему: «Братъ твой, царю, Вен-Адавъ живъ естъ». И рече имъ царь Ізраилевъ: «Приведите его ко мне». Тогда прииде к нему Вен-Адав, и всади его на воз свой.

І сказаў яму Вен-Гадад: «Месты, што ўзяў мой ацец у твайго айца, я зьвярну, і вуліцы зробіш сабе ў Дамашку, як ацец мой зрабіў у Самары». «А я, — сказаў Агаў, — просьле змовы адпушчу цябе». Дык ён зрабіў змову зь ім і адпусьціў яго.
 
И рече ему Вен-Адав: «Грады, иже побрал ест отец мой отцу твоему, отдаю тобе назадъ,b и наделай собе улиць торговыхъ в Дамасце, яко былъ наделал отець мой въ Самарии. И азъ, учинивши с тобою заветъ, от[ъ]иду от тебе». Тогда, учинивши смолву с ним, царь Ізраилев отпустил его.

І адзін чалавек із сыноў прароцкіх сказаў прыяцелю свайму словам СПАДАРОВЫМ: «Бі, калі ласка, мяне». Але тый чалавек адмовіўся біць яго.
 
Бысть же в то время мужъ единъ от пророковъ Божиих, сей рече к товаришу своему, Словесемъ Господьним глаголя: «Бий мя». Он же не хотелъ его бити.

І сказаў яму: «За тое, што ты ня слухаеш голасу СПАДАРОВАГА, вось, як пойдзеш ад мяне, заб’ець цябе леў». Ён пайшоў ад яго, і знайшоў яго леў, і забіў яго.
 
К нему же паки рече: «Понеже не хотелъ еси послушати гласа Господьня и бити мя, прото, се, яко от[ъ]идеши от мене, удавит тя левъ». И егда мало отшолъ от него, споткал его левъ и удави и.

І знашоў ён другога чалавека, і сказаў: «Бі, калі ласка, мяне». І біў яго гэны чалавек, б’ючы а ранячы.
 
Потомъ иного мужа знайде и рече к нему: «Бий мя». Он же ударилъ его и ранилъ и.

І пайшоў прарока, і стаяў надчэкуючы караля на дарозе, прыдаўшыся іншым, замазаўшы вочы свае попелам.
 
И иде пророкъ той на стретение царю Ахаву, и зменил уста своя, и очи свое прахомъ посыпал.

І было, як кароль праяжджаў міма, ён закрычэў каралю й сказаў: «Слуга твой хадзіў у сярэдзіну бітвы, і вось, адзін чалавек адышоўся ў бок, і прывеў да мяне чалавека, сказаўшы: "Сьцеражы гэтага чалавека; калі ён шчэзьне й ня зьвернецца, то твая душа будзе за душу ягоную, альбо ты адважыш талань срэбра".
 
И внегда идяше царь, возпи за царем и рече: «Рабъ твой идяше к бою близко, и егда единъ мужъ утекаше, иный, нявши его, приведе и ко мне и рече: “Стережи ми пильне мужа сего, аще бо упустиши его, то будеть живот твой за животъ его или даси ми за него талантъ сребра”.

І сталася, як слуга твой заняўся тым-сім, што вось, ён шчэз». І кароль Ізраельскі сказаў яму: «Такі твой суд, ты сам пастанавіў».
 
И бысть потомъ, внегда я, рабъ твой, въ печали своей тамъ и семъ обрачахся, и се, не вем, камо ми ся поделъ». Тогда рече к нему царь Ізраилевъ: «Сей ест судъ твой, еже еси самъ на себе сказал».

І ён пабарзьдзіў, і згарнуў попел із аччу сваіх, і пазнаў яго кароль Ізраельскі, што із прарокаў ён.
 
И той скоро отре прахъ от очию своихъ, и позналъ его царь Ізраилевъ, яко от пророкъ единый беше.

І ён сказаў яму: «Гэтак кажа СПАДАР: "За тое, што ты выпусьціў з рукі чалавека, аканаванага Імною, дык будзе душа твая за душу ягоную і люд твой за ягоны люд"».
 
И рече къ царю: «Сие глаголеть Господь Богъ: Понеже отпустил еси мужа, годнаго смерти, з руку твоихъ, протожъ даси животъ твой за животъ его и люди твоя за люди его».

І пайшоў кароль Ізраельскі двору смутны а гнеўны, і прыбыў да Самары.
 
И навратися царь Ізраилев в домъ свой, и не хотелъ послушати пророка Божия, но съ гневом прииде въ Самарию.